Ім'я автора:Черской Сергій

Чому захищені месенджери не працюють у сучасній гібридній війні Соціальна інженерія, інсайдерські загрози та крах архітектур, побудованих на довірі. Сергій Черський (Черской Сергей / Sergiy Cherskoy) Фахівець з кібербезпеки • CEO WeWe3 WeltWelle — дослідження цифрового суверенітету та захищених комунікацій Зміст Вступ Ілюзія безпеки: шифрування vs контроль Зростання атак на облікові дані Соціальна інженерія як стратегічна зброя Інсайдерська загроза AI-керовані кібератаки Чому публічні «безпечні» месенджери не витримують Від приватності до стратегічної інфраструктури Концепція суверенної криптографічної комунікації Стратегічні наслідки Висновок Вступ Сучасна кібервійна радикально змінилася. Головною вразливістю вже не є криптографія чи мережеві протоколи. Найслабшою ланкою став людський рівень доступу: облікові дані, довірчі зв’язки, інсайдерський доступ і підміна ідентичності. У державних та оборонних екосистемах дедалі частіше спостерігається одна й та сама закономірність: системи ламаються не через злом шифрування, а через викрадення доступів, імперсонацію та зловживання довіреними ролями. Це логіка гібридної війни — не лише крадіжка даних, а й операційна дестабілізація, стратегічна дезінформація та маніпуляція рішеннями. У таких умовах традиційні «захищені» месенджери, навіть із сильним end-to-end шифруванням, виявляються недостатніми. 1) Ілюзія безпеки: шифрування vs контроль Індустрія роками просувала просту формулу: «end-to-end шифрування = безпека». Шифрування захищає вміст під час передачі, але не захищає від захоплення акаунта, фішингу облікових даних, інсайдерських зловживань, підміни ідентичності чи соціальної інженерії всередині командних структур. Коли зловмисник отримує легітимний доступ, шифрування стає нерелевантним: він більше не зламує систему — він діє як «довірений» користувач. Це перетворює проблему безпеки з криптографічної на проблему архітектурного суверенітету. 2) Зростання атак на облікові дані Сучасні кампанії дедалі частіше б’ють по автентифікації та доступах. Типові техніки: Атаки «втоми MFA» та проксі-фішинг у реальному часі Voice-phishing (vishing) з імітацією IT-адміністраторів Deepfake-аудіо/відео з підміною голосу керівництва SIM-swap для перехоплення кодів автентифікації Цільовий spear-phishing проти інсайдерів високого рівня Такі методи дозволяють діяти всередині «довірених» середовищ, оминаючи традиційні сигнали вторгнення. Поле бою перемістилося з периметру в людське сприйняття та організаційні процеси. 3) Соціальна інженерія як стратегічна зброя Соціальна інженерія більше не є периферійним ризиком — це повноцінна стратегічна кіберзброя. Вона експлуатує ієрархію, терміновість рішень і звичні патерни комунікації в умовах когнітивного перевантаження. У військових і державних контекстах скомпрометований акаунт месенджера може використовуватись для віддачі фальшивих, але «легітимних» на вигляд команд. Наслідки — не лише витоки, а й розрив ланцюгів управління, неправильний розподіл ресурсів, викриття позицій і прямі ризики для життя. 4) Інсайдерська загроза: невидимий рівень гібридної війни Найбільш недооцінений ризик — інсайдер. Інсайдер не обов’язково є зловмисником: його можуть змусити, обманути, зафішити, він може працювати з інфікованого пристрою або діяти за маніпульованими інструкціями. Більшість месенджерів вважають, що автентифікований користувач — легітимний. У гібридній війні це припущення хибне. Державні актори системно націлюються на офіцерів, радників, інженерів R&D, політичних рішальників і підрядників оборони, щоб спостерігати за взаємодіями та непомітно впливати на потоки рішень у довгій перспективі. 5) AI-керовані кібератаки: наступний етап ескалації Штучний інтелект радикально прискорює наступальні кіберможливості: гіперперсоналізований фішинг, аналіз стилю спілкування для мімікрії, deepfake-голоси «довірених» осіб, автоматизована імперсонація в масштабі. Нова реальність: зловмиснику не потрібно ламати шифрування — достатньо переконливо видати себе за легітимного учасника комунікації. 6) Чому публічні «безпечні» месенджери не витримують Більшість популярних месенджерів створювалися для приватності цивільних користувачів, а не для умов державного рівня гібридної війни. Навіть із сильним шифруванням вони лишаються вразливими до захоплення акаунтів, інфільтрації груп, аналізу метаданих і мапінгу поведінкових патернів. У результаті противник може відстежувати операційні динаміки без розшифрування жодного повідомлення. 7) Від інструментів приватності до стратегічної інфраструктури Захищена комунікація — це більше не лише про приватність. Це стратегічна національна інфраструктура. Вона має не тільки шифрувати повідомлення, а й мінімізувати залежність від довіри до платформ, передбачати інсайдерські ризики, захищати ідентичність від підміни та усувати можливість стороннього втручання на рівні архітектури. Фокус має зміститися від захисту повідомлень до суверенітету комунікацій. 8) Концепція суверенної криптографічної комунікації Щоб протистояти гібридним загрозам, системи комунікації повинні забезпечувати: Відсутність можливості стороннього втручання в передану інформацію Технічну неможливість доступу до змісту повідомлень для будь-якого оператора сервісу Структурний захист ідентичності від імперсонації Передбачення та мінімізацію інсайдерських ризиків на рівні протоколів Юрисдикційний контроль власника над розгортанням та архітектурою Це вже не «просто месенджери», а криптографічні командні інфраструктури, узгоджені з сучасними оборонними вимогами. 9) Стратегічні наслідки для державних і оборонних комунікацій Ігнорування загроз, пов’язаних з обліковими даними та інсайдерами, призводить до передбачуваних наслідків: викриття чутливих комунікацій, стратегічна дезорієнтація планування, маніпуляція процесами прийняття рішень, ерозія довіри в командних ієрархіях та підвищена вразливість під час активних операцій. Гібридна війна б’є по психологічних і структурних слабкостях більше, ніж по технічних. Тому стійкість потрібно вимірювати не лише силою шифрування, а й здатністю протидіяти обману, імперсонації та інсайдерським компрометаціям. Висновок Епоха, коли одного шифрування було достатньо, завершилася. Вирішальним полем бою стала архітектура довіри, а не криптографічні алгоритми. Противники дедалі частіше перемагають не ламаючи шифрування, а входячи в систему як «довірені» учасники. Це оголює структурні обмеження традиційних «безпечних» месенджерів і вимагає переходу до суверенної, архітектурно-контрольованої комунікаційної інфраструктури. У військових операціях, державному управлінні та стратегічних дослідженнях захищена комунікація має еволюціонувати з інструменту приватності у суверенну цифрову оборонну спроможність. WeltWelle Insight: Справжня безпека визначається не лише шифруванням, а незалежністю архітектури та технічною неможливістю стороннього втручання в процес обміну інформацією. Продовження серії на WeltWelle: «Смерть MFA», «Deepfake-команди як новий ризик», «Інсайдерські загрози за замовчуванням», «Суверенна криптографічна інфраструктура vs довіра до платформ».

Російська архітектура контролю месенджерів Реєстр Роскомнадзору, пакет Ярової та геополітика цифрового нагляду Автор: Сергій Черськой CEO WeWe3 https://weltwelle.com/ Вступ Починаючи з 2016 року Російська Федерація вибудувала системну правову й технічну модель, яка докорінно трансформує природу цифрових комунікацій на її території. У центрі цієї моделі перебувають: пакет антитерористичних поправок, відомий як «пакет Ярової»; реєстр організаторів розповсюдження інформації (ОРІ); обов’язкове зберігання контенту та метаданих; механізми примусового доступу силових структур до комунікацій. Ця архітектура не є просто регуляцією. Вона є інфраструктурою цифрового контролю. 1. Юридична інституціоналізація нагляду Федеральні закони №374-ФЗ та №375-ФЗ 2016 року створили основу для обов’язкового зберігання цифрових комунікацій. Введення поняття «організатор розповсюдження інформації» стало ключовим механізмом підпорядкування онлайн-платформ державній системі безпеки. Постанова уряду №445 деталізувала технічні строки та формати зберігання. Таким чином було створено нормативну конструкцію, у якій цифрові платформи стають частиною операційного контуру держави. 2. Реєстр ОРІ: механізм системного підключення сервісів Реєстр Роскомнадзору це не просто перелік. Це точка юридичної інтеграції сервісів у модель контролю. Включення до реєстру означає: визнання сервісу частиною інформаційної інфраструктури РФ; накладення зобов’язань із зберігання та передачі даних; постійний регуляторний вплив; ризик технічного або адміністративного примусу. Станом на 2024 рік у реєстрі понад 450 сервісів, включно з міжнародними платформами. 3. Обов’язки сервісів: формальна «прозорість» Зберігання контенту до 6 12 місяців. Зберігання метаданих до 3 років. Надання даних силовим структурам. Передача ключів або створення технічних механізмів доступу. Автоматизований доступ у рамках оперативних процедур. Юридично це означає обов’язкову архітектурну вразливість. Міжнародні месенджери, внесені до реєстру ОРІ Станом на грудень 2024 року до реєстру організаторів розповсюдження інформації було внесено низку популярних міжнародних месенджерів. Серед них: WhatsApp (Meta) Skype Wire Element Threema Telegram Session DUST Keybase Trillian Status Crypviser Pinngle Safe Messenger Факт включення до реєстру означає, що відповідно до російського законодавства ці сервіси визнаються організаторами розповсюдження інформації та формально підпадають під вимоги пакету Ярової щодо зберігання та надання даних. Ключовий нюанс: навіть якщо компанія публічно заявляє про відмову співпрацювати зі спецслужбами РФ, сам факт внесення до реєстру створює юридичну основу для регуляторного тиску та потенційного примусу. 4. Геополітичний вимір РФ створила модель цифрового суверенітету в авторитарній формі, де держава не лише регулює ринок, а технічно інтегрує приватні платформи у систему контролю. У контексті гібридної війни така модель перетворюється на інструмент стратегічної переваги. 5. Стратегічні ризики ⚠ Стратегічні ризики для України Компрометація військових планів використання «допущених» у РФ сервісів створює потенційну можливість перехоплення критичної інформації. Втрата оперативної ініціативи аналіз комунікацій до моменту реалізації рішень дає стратегічну перевагу противнику. Маніпуляція та підміна команд технічна можливість втручання або імітації командних повідомлень. Юрисдикційний примус міжнародні компанії можуть підпадати під регуляторний тиск російської правової системи. Системна залежність використання чужої правової інфраструктури замість власної контрольованої криптографічної архітектури. 6. Висновки Будь-який месенджер, внесений до реєстру ОРІ РФ, не може вважатися стратегічно безпечним для використання українськими військовими, державними структурами або критичною інфраструктурою. Інформаційна безпека перестає бути технічним питанням. Вона стає питанням суверенітету та виживання. Детальніше про захищені рішення дивіться у розділі Продукти. Контроль над комунікаціями це контроль над рішеннями. Контроль над рішеннями це контроль над результатом війни.

Володіння ключами та цифровий суверенітет: де проходить реальна межа безпеки Ключі, юрисдикція та архітектура: що визначає реальну межу безпеки, незалежно від «сили» шифрування. Вступ: чому питання ключів важливіше за алгоритми Упродовж багатьох років дискусія про цифрову безпеку зводилася переважно до вибору алгоритмів шифрування: AES чи RSA, довжина ключа, стандарти, сертифікація. Проте практика дедалі чіткіше демонструє: алгоритми — це лише частина картини. Справжня межа безпеки проходить не там, де закінчується криптографія, а там, де починається контроль над ключами. Саме тому поняття володіння ключами і цифрового суверенітету сьогодні виходять на перший план — як для держав, так і для бізнесу та критично важливих організацій. Що означає «володіння ключами» на практиці У спрощеному вигляді володіння ключами — це відповідь на одне базове питання: Хто має технічну можливість отримати криптографічні ключі — навіть теоретично? Це питання важливіше за тип шифрування, декларації «end-to-end» або маркетингові формулювання. Якщо ключі: зберігаються у третіх осіб або у зовнішній інфраструктурі; можуть бути відновлені без участі власника; існують у формі, придатній для експорту або «видачі»; то контроль над даними не є абсолютним, незалежно від сили алгоритмів. Криптографія vs контроль: принципова різниця Багато систем використовують коректні та перевірені криптографічні алгоритми — і це створює відчуття «максимальної безпеки». Але: криптографія відповідає на питання «як захищено?»; контроль над ключами відповідає на питання «хто вирішує?». Саме друге питання визначає реальний рівень суверенітету над даними. Цифровий суверенітет: не політика, а архітектура Цифровий суверенітет часто помилково сприймають як політичне або ідеологічне поняття. Насправді це технічна категорія, яка визначається архітектурою системи. Система є суверенною лише тоді, коли: ключі генеруються на стороні користувача (або власника системи); ключі не зберігаються в інфраструктурі стороннього провайдера; відсутні централізовані механізми відновлення, доступні третім сторонам; навіть постачальник рішення не має технічної можливості отримати ключі. Усі інші сценарії — це різні ступені делегування контролю. Юрисдикція як невидимий фактор безпеки Один із найменш очевидних, але найважливіших аспектів — юрисдикція. Якщо компанія володіє інфраструктурою або має доступ до ключів/даних, вона підпадає під дію законодавства країни, де працює. Це означає, що питання доступу може вирішуватися не технічно, а юридично: ордерами, вимогами регуляторів, судовими процедурами. Практичний висновок: якщо існує суб’єкт, який може «видати» ключі або надати доступ до них, то для певних сценаріїв ризику суверенітет буде обмеженим за визначенням. Коли «end-to-end» не означає суверенітет Навіть у системах, які декларують end-to-end-шифрування, суверенітет може бути обмеженим, якщо: резервні копії зберігаються у хмарі; існують master-ключі або recovery-механізми, доступні поза користувачем; ключі можуть бути перевипущені або відновлені через провайдера. У таких випадках шифрування може захищати канал передачі, але не гарантує повного контролю над даними в усіх сценаріях. Роль зручності як компромісу безпеки Більшість масових систем роблять свідомий вибір на користь зручності: відновлення доступу, централізоване адміністрування, підтримка користувачів, відповідність регуляторним вимогам. Це раціонально для масового ринку, але означає компроміс — відмову від абсолютного суверенітету. Де проходить реальна межа безпеки Реальна межа безпеки проходить у точці, де: зникає можливість примусового доступу через третю сторону; відсутній суб’єкт, який може «видати» ключі; юридичний ордер не має технічного адресата всередині провайдера.  Якщо в системі немає кому передавати ключі, то питання доступу перестає бути юридичним і залишається виключно   криптографічним. Особисте володіння системою як спосіб прибрати ризики Існує підхід, який радикально зменшує описані вище ризики: коли організація володіє всією системою комунікації та інфраструктурою (сервери, бази, політики доступу) і є єдиним власником середовища, де відбувається обробка ключів. У такій моделі: немає зовнішнього провайдера, який зберігає ключі або може їх експортувати; немає централізованого «майстер-доступу» поза власником; ризики юридичного примусу до сторонньої компанії різко знижуються, бо сторонньої компанії з доступом фактично немає. Саме так працюють клас-архітектури, де замовник розгортає і володіє всією системою (on-prem або повністю під контролем власника). Як приклад подібного підходу в екосистемі WeWe розглядають моделі, де клієнт є власником всієї системи та інфраструктури — і, відповідно, «видавати» ключі або дані нічому й нікому поза власником. Примітка: цей блок описує архітектурний принцип «власник = контроль ключів», а не обіцянку сервісу. Ключовим є саме те, що третя сторона не має технічного доступу до ключів. Для кого цифровий суверенітет є критичним Абсолютний контроль над ключами потрібен не всім. Але він є критичним для: військових і спеціальних підрозділів; державних органів з чутливими даними; критичної інфраструктури; компаній у високоризикових середовищах; організацій, для яких витік має незворотні наслідки. У таких сценаріях навіть теоретична можливість доступу до ключів є неприйнятною. Підсумковий висновок Цифрова безпека — це не лише про шифрування. Це про владу над ключами. Там, де ключі контролює хтось інший, суверенітет над даними буде обмеженим. Там, де ключі належать виключно власнику даних і немає технічного адресата для примусового доступу, межа безпеки проходить значно глибше. Розуміння цієї різниці — основа відповідального підходу до захисту інформації у сучасному світі.

Стаття про BitLocker: як працюють recovery keys і чому їх передача можлива за судовим ордером у хмарній моделі.Повідомлення про те, що компанія Microsoft уперше публічно передала ключі відновлення BitLocker правоохоронним органам за судовим ордером, викликало значний резонанс. Для багатьох це виглядало як порушення базового принципу захисту даних: як можливо отримати доступ до зашифрованої інформації без зламу шифрування?Насправді цей кейс не є винятком або технічною аномалією. Він демонструє межу певної моделі безпеки — моделі, яка роками вважалася прийнятною для масових і корпоративних систем. Щоб зрозуміти, що саме сталося, важливо послідовно розглянути: як працює BitLocker, що таке ключі відновлення і для чого вони існують, де саме зберігаються ці ключі, на яких юридичних підставах вони можуть бути передані та чому це не є зламом шифрування. Що таке BitLocker і для яких завдань він створений BitLocker — це система повнодискового шифрування, вбудована в операційні системи Windows. Вона створена для вирішення практичних і дуже поширених завдань: захист даних у разі втрати або крадіжки пристрою, унеможливлення доступу до інформації при фізичному вилученні накопичувача, забезпечення базового рівня безпеки в корпоративних середовищах. З технічної точки зору BitLocker реалізований коректно: використовуються стандартні криптографічні алгоритми, підтримується інтеграція з TPM-модулями, застосовуються перевірені підходи до захисту даних «на диску». Ключовий момент полягає в іншому: BitLocker ніколи не позиціонувався як система з повною криптографічною автономією користувача. Модель загроз, на яку розрахований BitLocker BitLocker ефективний проти випадкової втрати ноутбука, крадіжки пристрою, несанкціонованого доступу сторонніх осіб та спроб прочитати диск поза операційною системою. Водночас він не призначений для протистояння таким сценаріям, як юридичний або державний примус, судові ордери та ситуації, де виробник або постачальник сервісу має доступ до ключів. Це не недолік і не помилка, а свідомий архітектурний компроміс на користь зручності та відновлюваності. Ключі відновлення BitLocker: навіщо вони існують У BitLocker передбачений механізм recovery key — ключа відновлення доступу до зашифрованого диска. Його призначення — запобігти втраті даних у ситуаціях, які на практиці трапляються регулярно: збій або заміна TPM-модуля, оновлення апаратної конфігурації, помилки налаштування системи, втрата пароля користувачем, корпоративні сценарії адміністрування. Для масового користувача це критично важлива функція. Без механізму відновлення BitLocker перетворився б на джерело постійних і незворотних втрат даних. Де саме зберігаються ключі BitLocker Саме тут знаходиться центральна точка всієї історії. У сучасних версіях Windows, якщо користувач входить до системи за допомогою облікового запису Microsoft: ключі відновлення BitLocker автоматично зберігаються в хмарній інфраструктурі Microsoft; користувач може переглянути їх через свій акаунт; збереження відбувається за замовчуванням і часто без усвідомленого рішення користувача. Фактично це означає наступне: Microsoft технічно володіє доступом до ключів відновлення. Що саме передається правоохоронним органам У подібних кейсах передаються не самі дані користувача, а ключі відновлення, які дозволяють повністю розшифрувати диск і отримати доступ до всієї інформації, що зберігається на носії. Компанія не зламує криптографію, не обходить захист і не «розшифровує» дані у себе. Вона надає те, що вже зберігається в її інфраструктурі. Юридичні підстави передачі ключів Microsoft є компанією, що працює в юрисдикції США, і тому зобовʼязана виконувати вимоги американського законодавства. Передача ключів можлива на підставі судових ордерів та законних вимог правоохоронних органів у межах процедур, передбачених законом. Якщо компанія технічно має доступ до ключів або даних, вона зобов’язана надати їх за законною вимогою суду. Це не «добра воля» компанії, а юридичний обов’язок. Передача ключів відновлення BitLocker правоохоронним органам у межах судового ордера: юридичний, а не технічний доступ. Чому це не означає компрометацію BitLocker Передача ключів BitLocker часто помилково трактується як «злам» або «провал» системи безпеки. Це некоректно. Це не означає злам алгоритмів. Це не означає наявність уразливостей. Це не означає, що доступ можливий для будь-кого. BitLocker працює рівно так, як було задумано. Межа проходить не в криптографії, а в архітектурі керування ключами. Архітектурна межа хмарних систем BitLocker є типовим прикладом системи, де зручність і відновлюваність мають пріоритет, ключі можуть зберігатися централізовано, а власник інфраструктури є юридично і технічно визначеним. можливий технічно; обґрунтований юридично; передбачений архітектурно. Це не збій, а межа хмарної моделі безпеки. Існування альтернативних архітектур Водночас централізоване зберігання ключів — не єдиний можливий підхід. ключі не зберігаються у хмарних сервісах; відсутній централізований провайдер доступу; передача ключів третім особам технічно неможлива. Читайте далі (аналітика блогу): Коли шифрування — не ваше: архітектурні межі сучасних систем безпеки Чому цей кейс важливий саме зараз Останні роки показали, що загрози дедалі частіше виходять за межі класичних технічних атак. Для багатьох організацій ключовим стає питання: чи існує взагалі хтось, хто може отримати доступ до ключів — навіть теоретично. Саме це питання лежить в основі дискусій про цифровий суверенітет і контроль над даними. Читайте далі (аналітика блогу): Володіння ключами та цифровий суверенітет: де проходить реальна межа безпеки Підсумковий висновок Передача ключів BitLocker є наслідком архітектурних рішень і відбувається на законних підставах. Вона не є зламом або компрометацією шифрування. Цей кейс показує різницю між захистом від випадкових загроз і захистом від юридичного або державного примусу. Розуміння цієї різниці є критично важливим для всіх, хто працює з чутливою інформацією — незалежно від галузі.

Коли шифрування — не ваше: кейс BitLocker і чому це неможливо у WeWe Military та Enterprise Новина про те, що Microsoft уперше публічно передала ключі від BitLocker за судовим ордером ФБР, стала показовою для всієї індустрії кібербезпеки. Вона чітко продемонструвала: наявність шифрування ще не означає реального контролю над власними даними. Чому це стало можливим у BitLocker У випадку BitLocker ключі відновлення автоматично зберігаються в хмарній інфраструктурі, якщо користувач застосовує обліковий запис Microsoft. Це означає, що компанія технічно володіє доступом до ключів і зобов’язана передати їх за законною вимогою. Якщо така можливість існує, то її будуть використовувати корумповані органи під надуманими кримінальними справами бізнесу та політікам (особливо це широко використовується в Україні), а також хакери найманці (наприклад російські за технологіями та військовими справами)   Важливо розуміти: це не вразливість і не помилка — це свідоме архітектурне рішення. Ключове питання будь-якої системи шифрування Хто володіє ключами і чи існує технічна можливість їх передачі? Якщо ключі: зберігаються у вендора, можуть бути відновлені, існують у формі, придатній для експорту, сценарій їх передачі за судовим ордером чи за допомогою кіберзлочинності неможливий за визначенням. Принципова відмінність WeWe Military та WeWe Enterprise У моделях WeWe Military та WeWe Enterprise використовується інший підхід: замовник купує всю систему WeWe і стає її єдиним власником; сервери, інфраструктура та дані повністю належать клієнту: тобто жодні корупціонери не допоможуть; у розробника або ІТ-адміністратора сервера немає доступу до системи на рівні архітектури. У такій моделі просто не існує суб’єкта, який міг би передати чи заволодіти ключами для третьої сторони. Як зберігаються криптографічні ключі в WeWe Архітектура WeWe виключає зберігання ключів у вигляді, придатному для передачі: приватні RSA-ключі не зберігаються у відкритому вигляді; кожен ключ шифрується з використанням AES-256; AES-ключ генерується з PIN-коду користувача через PBKDF2; використовується багаторівнева схема з різними солями. Навіть фізичний доступ до серверів або бази даних не дозволяє отримати робочі ключі без знання унікального PIN-коду користувача. Автоматичне та необоротне знищення даних Кілька помилкових спроб введення PIN-коду призводять до повного і необоротного знищення ключів і даних. Після цього: відновлення інформації технічно неможливе; повторний доступ не може бути створений; навіть власник інфраструктури не може повернути дані. Чому «нічого передавати» — це технічний факт На відміну від хмарних екосистем, у WeWe: немає централізованого сховища ключів; немає майстер-доступу; немає механізму відновлення за запитом. Тому сценарій, аналогічний передачі ключів BitLocker, у WeWe Military та Enterprise виключений на рівні архітектури. Висновок Кейс BitLocker показав межу архітектури, побудованої на хмарному зберіганні ключів. WeWe Military та WeWe Enterprise усувають цю межу завдяки: повному володінню системою клієнтом; багаторівневому захисту ключів; криптографічній неможливості доступу третіх осіб. Автор матеріалу — Черськой Сергій, CEO компанії WeWe.